Продовження проекту...

Коли я ставлю себе в рамки організованості, у мене починається паніка того, що я нічого не встигну. В кінці дня відчуття витиснутого лиману, і постійні думки того, що я чогось не встигла з того, що запланувала. Безперечно, з планом вдень я встигала охопити більше ланок роботи, але постійний контроль над своїми думками, він занадто в депресію. Тому я далі продовжую шукати оптимальний для себе варіант роботи. Я можу творити лише по бажанню, але тільки не по плану. Єдине, до чого себе потрібно привчити, це складання списку, який потрібно постійно видруковувати. Так я буду знати напевно, що зробила, а що ні. Зі складанням речей на своє місце, теж проблема. Єдине чого я поки що досягла, наступила коробочок різних під інструменти і полімерну глину. Стараюся все це розділяти. Так як я не маю свого робочого місця укомплектованого, ходжу з тими коробками з кімнати в кухню. В планах є зробити стіл, пристосований до своїх потреб. Через такі моменти, я не можу ніяк почати знімати відео. Нема чим і куди прилаштувати камеру. Щодо друзів. Моя коліжанка , якій я продовжую писати кожен день, подала ідею своєрідного щоденника. Ми висилаємо одна одній фотографії подій нашого життя. Має бути хоча б одна фотографія. У мене виходить значно більше. Цікаво, як можна буде видрукувати потім ці всі повідомлення. Я довго думала про своє призначення. І знається знаю напевно, що це означає. Моя допомога полягає в тому, щоб знаходити іншим роботу, за яку вони отримуватимуть гроші. -- Відправлено з Швидкого блокнота