Знову, знову...

Не надоїло?
Знову я щось хочу починати, робити і мені трохи сумно від того, що може нічого не вдатися. Так, я наперед предрікаю себе на невдачу. Бо чесно кажучи, навіть невдачі не приносять мені стільки розчарувань , як раніше. Ну це можливість черговий раз сказати, не для мене ЦЕ,)
Але робити щось потрібно, бо без руху вперед, неможливе життя. Звісно, можна залишатися в такому стані, як ти є зараз, спихати все на вік. Але чомусь не хочеться. Та й вже пробувала-і це не підходить. В тому й проблема людей сканерів, ми не можемо довго насолоджуватись моментом тут і зараз, так як він стає одразу в тій же хвилі нам нецікавим). тОМУ МИ ПРОБУЄМО ЩОСЬ МІНЯТИ, МОВЛЯВ, ЩОБ ПРАЦЮВАТИ ЗІ СОБОЮ, РОСТИ ІТ.Д.. А насправді, це лише тому, що нам нудно))). І така правда. Ми нарікаємо на себе, що не можемо досягти ідеального більш-менш порядку, що нам заважає лінь, але правда в тому, що нам настільки це нудно і нецікаво. Це цікаво лише в той момент, коли ти все викидаєш, переставляєш...клас, скільки всього. А потім все летить в коробку, в кращому випадку на сміття, і забувається. Бо це ж нудно, шукати саме ту коробку, на якій буде саме той напис,...
Так і з людьми. Ми нарікаємо, що нас ніхто не хоче розуміти, підтримати, ніхто не хоче бути з нами щирими. Але, виявляється, коли ми це все маємо- стає нудно. Бо це ж не нас вислуховують,) а приходиться вислуховувати інших. Не цікаво.)))
Все це звісно жарт. Але є в цьому частина правди. В ідеалі , мені напевно подобалося б, якби за мною хтось ходив і прибирав..., подавав, варив їсти, а я б ...творила))))))). Фантастика) Але напевно і це б надоїло.
Тому , я знову пробую проект під назвою #адскаянеделя. По максимуму потрібно витиснути з себе всі можливі ресурси. Ок. Побачимо, що з того вийде.
А в мене ще й непередбачувальні обставини, захворіла найменша. Температура дуже висока. Після канікул перший день в школу- не йде. 

Є час на роздуми...

Коли нема чим зайнятися, не висить на голові що зварити їсти, поприбирати, тоді й думається ясніше))
Не можна залишати покидати запал яскравості життя, ніхто не має права. Ніхто не переходить ні в який інший вимір тільки тому, що тобі стукнуло 40, 45, 50... Ти не мусиш грати роль чи підлаштовуватися під образ тітоньки серйозно тільки тому, що тобі більше.Деколи наше оточення тягне нас униз , змушуючи опинитися за межею власного задоволення чи радості. Але на це не потрібно зважати і йти своєю дорогою.
Дорогою того, що тобі дорого. І якщо тобі хочеться співати співай, танцювати- танцюй але тільки від того, що тобі так хочеться, а не тому що так потрібно.)))

Дописи з Голандії.

Зараз ми в  Голандії. Приїхали на тиждень до знайомих.Маю час відпочити, подумати , набратися нових вражень.
Сьогодні я дізналась, що в Голандії, якщо дитина пропустить без вагомих причин школу, її батьки повинні заплатити 800 євро штрафу і це дійсно правда(((. Я задала питання про те, що роблять ті, хто не має заплатити такі гроші, а їх діти просто прогулюють уроки. Відповіді не було, таких нема...
Кожен раз, коли я кудись їду і вдаюся в тонкощі життя тієї чи іншої країни, не перестаю засмучуватись тим, як ми живемо. На одному патріотизмі не виїдеш. А ті слова про те що якщо кожен з нас буде кидати сміття в урну, а не на землю, то ми будемо жити чуть не в процвітаючій країні, все це повне безглуздя. Нам до них реально дуже далеко. Я кидаю сміття в смітник, вчу своїх дітей це робити, але життя не стає кращим від цього.

Про 45...

Оповідки під новим тегом 45)))
Мені виповнилося 45 років і я хочу поспостерігати за собою цілий рік.
В моєму організмі відбулися певні зміни, не настільки кардинальні, щоб засмучуватись, але певною мірою важливі. І якщо я не надам для їх зміни ніякого значення, за якийсь певний час перетворюсь в людину, якою ніколи не хотіла бути.
Я розлінилася. Причому цю лінь почала сприймати, як належну. Я про те, що перестала приділяти собі увагу, без якої не могла прожити. І це мене не радує. І тут вже не йдеться про зайві кілограми, а про те, що мені потрібен рух, який даватиме мені повноцінне здорове життя. Я постійно збираюсято бігати, то ходити в спортзал, то просто багато гуляти і кожен раз знаходжу якісь причини, що цього не починати.
Я вже купую прінтер, що видруковувати завдання на кожен день, але нічого насправді не міняється. Я продовжую і далі саботувати свої починання. Прочитавши багато книжок на тему мотивації прибирання, організованості і щасливості життя я в результаті не просунулася ні на пів метра простору організованості. У мене постійно розкидано вдома і дітей я не привчила складати за собою речі. І мені від цього дуже сумно, але на разі я не знаю що з цим робити...)))

Привіт. Давно я не писала. Власне списувала на час. Не було часу. Але хіба для захоплення немає бути часу? Час завжди можна виділити, знайти. Хочу знову писати, робити те, до чого звикла, дивувати інших моїм прагненням до нового. Надіюсь, у мене вийде.
Хочу знімати відео про те що роблю. Так, тепер таке захоплення. Я дуже багато речей роблю яких ніхто не бачить. Можливо мій досвід стане ще комусь в пригоді. Поки що це невпевнені спроби. Але хочу, щоб у мене вийшло.

Не помічаєш, як проходить

Дуже швидко летить час,  від проекту залишились лише спогади...
Але,  на диво,  життя само по собі почало розставляти все по місцям.  Я стала спокійнішою,  не те,  щоб зовсім,  але... Стараюсь.
Найголовніше те,  що виявляється дуже легко живеться тоді,  коли тебе нічого не тяготить))  не грузить.
Я й далі пробую організовуватись,  проте не дуже мені це виходить.

П'ятий місяць, проект під загрозою?

І от як і все завжди. Тепер я протрималася 4 місяці?  Рекорд) незмінно приходять нарешті думки,  для чого воно все це потрібно.  Це очевидно,  що цей місяць я профутькаю. Я все ще в пошуках призначення.  І нібито я його знайшла,  але... То чому ж крім задоволення,  воно не приносить мені гроші?)  я хочу цього занадто швидко?  Та невже.  Лише й залишається, що впевненість у своєму черговому фіаско.  Проте,  сьогодні прочитала дуже класну статтю про любов до себе.  Все те,  що ми маємо робити для себе,  потрібно робити так,  нібито ми робимо це для коханої людини.  І лише тоді,  буде результат!

Місяць дружби

Місяць дружби пройшов, а я тільки зараз спромоглася щось написати.  Яке завдання поставиш собі,  те й отримуєш в результаті.  Твої прагнення завжди відображатимуться в твоєму житті тільки тоді,  коли ти в це справді віриш.
Минулий місяць я й не сподівалася провести настільки насиченим,  дружнім.  Завдяки футболу,  Тренування мого сина,  я знайшла нових друзів,  ми ходили на турніри, вболівали за дітей, так і здружилися.  Мало того, ми виявили, що що в декількох з нас є спільне хобі -дизайн,  рукоділля, творчість.  За допомогою цих спільних інтересів,  я змогла відносити свої вироби на продажу.  Мені подобається,  коли мої речі продаються,  значить вони подобаються іншим. 
Також моя найближча подруга запропонувала мені ще один проект.  Це щоденне привітання одна одної фотографіями.  Це також класно.  Я не розцінювати тепер свої листи до неї,  як намагання похвалитися.  Я дивлюсь тепер своїми враженнями.

Продовження проекту...

Коли я ставлю себе в рамки організованості, у мене починається паніка того, що я нічого не встигну. В кінці дня відчуття витиснутого лиману, і постійні думки того, що я чогось не встигла з того, що запланувала. Безперечно, з планом вдень я встигала охопити більше ланок роботи, але постійний контроль над своїми думками, він занадто в депресію. Тому я далі продовжую шукати оптимальний для себе варіант роботи. Я можу творити лише по бажанню, але тільки не по плану. Єдине, до чого себе потрібно привчити, це складання списку, який потрібно постійно видруковувати. Так я буду знати напевно, що зробила, а що ні. Зі складанням речей на своє місце, теж проблема. Єдине чого я поки що досягла, наступила коробочок різних під інструменти і полімерну глину. Стараюся все це розділяти. Так як я не маю свого робочого місця укомплектованого, ходжу з тими коробками з кімнати в кухню. В планах є зробити стіл, пристосований до своїх потреб. Через такі моменти, я не можу ніяк почати знімати відео. Нема чим і куди прилаштувати камеру. Щодо друзів. Моя коліжанка , якій я продовжую писати кожен день, подала ідею своєрідного щоденника. Ми висилаємо одна одній фотографії подій нашого життя. Має бути хоча б одна фотографія. У мене виходить значно більше. Цікаво, як можна буде видрукувати потім ці всі повідомлення. Я довго думала про своє призначення. І знається знаю напевно, що це означає. Моя допомога полягає в тому, щоб знаходити іншим роботу, за яку вони отримуватимуть гроші. -- Відправлено з Швидкого блокнота

Підсумок 3-го місяця

Нарешті я можу спокійно подумати про те, чого я досягла протягом останнього місяця. Я робила маски для лиця, волосся, я була навіть в сауні цього місяця. Тому не можна сказати,  що я не піклувалася про себе. Так як ми були запрошені на день народження і весілля,  2 рази я підбирала докладно свій гардероб,  зачіску... Відчуваючи при цьому себе красунею. Але я зрозуміла ще одну річ протягом цього місяця, а навіть не одну.
1. Щоб ти не планувала,  ти можеш зробити лише одну річ дуже добре. Все решта може бути додаткове і не таке найкраще. Ти можеш слідувати темі проекту,  але не зациклюватися на ній,  тому що появляються інші ідеї,  які втягнуті тебе ще сильніше.  Просто слідуй своїй інтуїції і ти знайдеш те. Що робить тебе щасливою.
Таким заняттям цього місяця стала моя ліпка з полімерноі глини. Вона мене так втягнула,  що я не можу спинитися.  Особливо,  коли я бачу,  що є результат. Це і робить мене щасливою.
2. Я навчилась дякувати всьому,  що приходить в моє життя,  і виявляється,  теж отримую від цього радість.
А коли ти ще й бажаєш людям хорошого дня,... Це класно!!!
3. Мені подобається їздити з сином на футбольні турніри, вболівальників за нього.  Робити фотографії... І від цього я теж став щасливою.
Напевно я знову вчився радіти дрібницям і хочу далі продовжувати свій проект.
Я вибирають теми наперед,  але так виходить, що цього місяця тема мене переслідувала наперед.
Друзі. Все, що пов'язано з темою дружби. В проекті Робін був пункт знайти 3-ьох нових друзів.  Я цього писати не буду.  До дружби у мене особливе відношення і я вважаю, що по плану друзів завести неможливо.
У мене план буде трохи інший - підкріплювати дружбу,  яка у мене є, згадати старих друзів і дзвонити їм.  А нові друзі появляться,  якщо буде на то потреба.