Ми вже два тижні сидіимо вдома з дітьми, тому що у них вітрянка, вірніше в Данилка, а Устинка сидить тому, що ...сидить. Я трохи поблажливо відношуся до її відвідувань садочка. І я вважаю, що якщо я можу поки що її пошкудувати, то зроблю це зараз. Я знаю про всі ці речі, що нема кращого, коли дитина розвивається в колективі. Але можу я пошкодувати хоча б третю свою дитину? Тим більше, вона чомусь так не любить ходити в садок. Для моїх всіх трьох дітей найгіршою справою було спати в садку. Вони з 2 років не хотіли влягатися в обід спати. тому, це було завжди складно. Мені й не на руку оті обідні спання. Вони тоді не хочуть влягатися ввечері в 10,00.
Ніяк не можу себе заставити цей тиждень встати в 6,00, можливо тому, що це ще не проект, але ж починати всерівно потрібно. Бездіяльність розслабляє. Я значно більше люблю початкові місяці школи, коли ти ще не знаєш як все сапланувати, все валиться нараз і ти бігієш, як білка в колесі. Але тоді стають стрункими ноги,тому що ти робиш значно більше кроків ніж 10000, ти не маєш живота, тому що нема коли заглядати в холодильник. Крім бігінини туди сюди в садок, школа, тренування, танці, я завжди ще маю якісь замовлення і тому працюю.
Ці останні тижні мене так розслабили, що я починаю не любити себе в такому стані. Не можна розслаблятися! Нізащо.
Немає коментарів:
Дописати коментар