Вчора я була присутня на груповій терапії. Тема заняття була про вплив дитинства на наше майбутнє.Чесно кажучи, я не очікувала, що буде саме такий формат. Все, як у фільмах - люди сидять по колу і діляться своїми переживаннями. Мені було цікаво. А з другої сторони, якось моторошно, можливо не моторошно, а дуже незвично. Не те, щоб я пошкодувала про те, що пішла, але...Мені здається, що моя щирість мені знову зашкодила. Може й не зашкодила. Але я розумію, що головна моя біда в тому, що мені не всеодно, що думають про мене інші. І якщо я буду мати хоч одне якесь зауваження це вибиває мене з рівноваги. Мене зачіпає те, коли хтось чужий критикує мою поведінку, мої дії. Мені потрібно з цим справитись. Але як?
Дуже легко змінювати все кругом, коли ти впевнена в собі людина, коли все кругом йде по плану і тебе всі слухають. А якщо це не так? Я зрозуміла після зустрічі, що є настільки різні люди, різні погляди, різне дитинство. І якщо ти бунтувала з дитинства, ти бунтуєш і далі. Якщо ти ще й закривалась від усіх, ти й далі закриватимешся. Звідки в мені закладена ця манера сподобатися усім? Але не проявом позитивних дій, а навпаки, показати свій негативізм, хоча я не люблю критики. Це абсолютно суперечливі риси.
А якщо чесно, поки що якийсь осад після цієї зустрічі. Чому він появився? Не розумію. Захотілося більше слухати і менше говорити. Це моє завдання на слідуючий раз.Тому що цікавість, а що ж буде далі присутня. І ще я розумію, що мені потрібно виходити десь між люди, тому що сидячи вдома з дітьми, порядкуючи в хаті, я ніколи не досягну того, про що мрію.
Немає коментарів:
Дописати коментар