Психологічний перфекціонізм або комплекс відмінниці.

Деколи на людей тиснуть певні речі, які вони не можуть пояснити. Раптом гірко стає від того, що з тобою не поділилися секретами, не запросили кудись, або ж ти не була в центрі уваги. Досі тобі вдавалося отримувати захоплені погляди інших людей, а тут ти собі говориш, що твій поїзд пішов і ти вже не так, не така, не така...

Але якщо б ти згадала минуле, то напевно завжди знайшла б там свої невдоволеності. Таке враження ніби ти не вміла ні товаришувати, ні захоплюватися кимось. Якщо глянути правді у
вічі, у тебе навіть кумирів не було, таких, на все життя, сьогодні ти захоплювалась одним, завтра іншим...Так в роботі, так в захопленнях, так і в усьому іншому.

До чого б ти не взялася, тобі це швидко набридає і ти починаєш займатися чимось іншим. А скільки незакінчених робіт, проектів. Раніше я думала, що це від того, що у мене немає однодумців, всіляко переконувала себе в тому, що якби у мене була команда, якби, якби...але час постійно йшов, а нічого не змінювалося. У мене багато талантів, до чого я не візьмуся, все можу зробити, але...нічого завершеного повністю.

І ось сьогодні я випадково наштовхнулась на одну статтю, в якій описувався комплекс відмінниці. Так, я впізнала себе в цьому образі. І мене як бабахнуло,-я зрозуміла звідки це все йде. Моя мама справді намагалась з мене зробити в дитинстві ідеальну ученицю. Там не стій, так не говори, говори тихіше...найбіліші комірці, найкружевніші фартушки...Не можна було приносити 4-ки, тому що мене за них сварили.

Чомусь ніколи не йшлося про те, чи мені цікаво, йшлося завжди про те, що скажуть люди. А я деколи як назло))) Хоча, завжди мала страх, страшний страх, лише б мамі не казали. Деколи й досі насправді мені неприємний її осуд. 

Це все добре, але деколи мене вганяє в злість просто те, що мені не подякували, або як на мене повелися зі мною неввічливо. те, що для інших, звичайні дивні речі, для мене ставало перешкодою або вадою. 

Тому ще одним завданням для мене за рік проекту, позбутися цього комплексу неповноцінності, комплексу відмінниці.

Цей комплекс, я вам скажу, добряче попсував мені життя. Я постійно чіплялася до своїх друзів. Вони не так ведуть себе, не так розмовляють, не так, не так...постійні суперечки, невдоволеність...мало хто буде терпіти незадоволену нічим особу. От чого, чого, то не було у мене перфекціонізму по відношенню до власного житла. Абсолютна протилежність до квартири моєї мами. У неї все на місцях, все можна знайти одразу, постійно пишуться списки. Я розумію, що це добре. Але мені ніяк не хотілося цього робити, коли приходилося до діла, то наступали якісь такі лінощі. Я , наприклад, навіть могла все цілком поприбирати, але залишити на безперервний час одну якусь деталь невиправленою. Вона мені не заваджала жити, я про неї забувала. Але цю дрібницю можна було б завершити в один день.
Так власне, я думаю, що якщо буду цього місяця завершувати свої всі заплановані справи, то може начуся нарешті цій організованості. Тому що скажімо відверто запал першого тижня у мене вже пройшов і я заставляю себе, щоб подивитися в зошит, відмітити пункти , які вже зробила, перенести на слідуючий день ті, які не виконала. Починаю знаходити причини, за якими я це можу не зробити.
Я хочу це виправити, тому буду старатися.!!!

Якщо ти хочеш отримувати похвалу, навчися хвалити інших!

І ліки від надлишкового перфекціонізму.

Уяви собі надувну кульку. Надувай її до таких розмірів, що милувала око, а тоді візьми і пробий в уяві.

Ми довго можемо роздувати якусь проблему, її вагомість, значущість . Вона може набирати невизначених розмахів. Просто потрібно зменшити цю проблему, або залишити її на такому рівні, який нам потрібен. А потім покінчити з нею, знищивши кульку.))